Світло на полотні та постріл у потилицю. Що приховує картина Олександра Мурашка?

Не зустрічала, щоби мистецтвознавці звертали увагу на такі деталі!

Селянська родина. «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

Це не типовий елемент сільського інтер'єру початку XX століття — у селянській хаті стіни зазвичай прикрашали ікони, рушники чи фотографії родичів. Тому ці наївні картинки зчитуються майже як «автограф» присутності художника. Хоча, можливо, це просто лубочні картинки з Сорочинського ярмарку?

Літо 1914 року стало для Олександра Мурашка часом творчого оновлення, яке він провів у селі Мацкова Лучка на Полтавщині. Там митець гостював у художниці Катерини Іваницької, занурившись у тихе сільське життя, далеке від тривожного передчуття великої війни, що вже охоплювало Європу.

Портрет Катерини Іваницької. «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

У хаті в селі Мацкова Лучка на Полтавщині, де писалася картина, ці малюнки на стіні раптом стають ключем до розуміння стосунків між автором і героями.

Старість і молодість, минуле і майбутнє поєдналися в образах ціей родини.

Думаю, Мурашко, працюючи там на пленерах, не просто спостерігав, а приділяв час місцевим дітям, чи навіть вчив малювати молоду дівчину з цієї родини, залишаючи ці «докази» на стіні як пам'ять про спільні хвилини?

Ось ця деталь перетворює хату з етнографічної декорації на простір живого спілкування, де художник був не стороннім спостерігачем, а близькою людиною, яка ділилася своїм баченням світу.

Ця людяність, цей «тихий імпресіонізм» — не випадковість. У біографії художника часто шукають надлом через сирітство, проте значно важливішим є його шлях і школа.

Підлітком Мурашко опинився в центрі знаменної події, яка сколихнула художні кола Російської імперії: на його очах народжувались розписи Володимирського собору. Олександр спостерігав за роботою В. Васнєцова, М. Нестерова. Саме вони та професор Адріан Прахов першими звернули увагу на потенціал «худого, високого, лохматого, соромливого» підлітка.

 «Портрет Адріана Прахова» написаний Олександром Мурашком у 1904 році. Робота виконана в стилі, що поєднує риси реалізму та імпресіонізму. Цей портрет є частиною колекції Національного художнього музею України. «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького.

До речі, очима військового експерта та письменника Валентина Бадрака у його книзі "Собор", ми побачимо Адріана Прахова та зможемо оцінити унікальну роль його та його дружини Емілії у керівництві розписом Володимирського собору. Якби я не читала «Собор» Бадрака, я б уявлення не мала про те, хто такий Адріан Прахов і було б незрозуміло, чому портрет Прахова посідає центральне місце в експозиції.

На виставці Прахов та вся його родина наче оживають на полотнах Мурашка.

Олена Прахова за кроснами. «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

Під керівництвом Іллі Рєпіна художник створює своє перше фундаментальне полотно — дипломну роботу «Похорон кошового». Саме ця робота дала Мурашку глибокий духовний зв'язок зі Слобожанщиною, Картина була визнана кращою серед студентських робіт, за що художник отримав золоту медаль і відрядження з перспективою продовження освіти у найкращих живописців Німеччини, Італії та Франції.

Козацька тематика була однією з улюблених  Рєпіна, що і вплинуло на вибір сюжету; існує навіть припущення, що позував для картини Михайло Старицький.

Позування моделі у майстерні І. Ю. Рєпіна в Академії мистецтв. Цієї картини немає на виставці. Вона не в Україні (зберігається у Науково-дослідному музеї при Російській академії мистецтв у Санкт-Петербурзі). Але, здається, вона дуже важлива завдяки своєму потужному сюжету.

Створена у 1903 році до 10-річчя викладацької діяльності Іллі Рєпіна, картина стала плодом спільної праці майстра та його учнів.

На передньому плані, праворуч, зображений Мурашко, який сидить спиною до глядача і працює над етюдом. Це дуже характерний для таких групових портретів прийом — показати «процес у процесі».

У цій складній композиції проявилася неабияка майстерність Мурашка: йому довірили написати фігуру самого метра, а образ натурниці він створював, якщо вірити публікаціям, «у чотири руки» разом із Борисом Кустодієвим, який, своєю чергою, увічнив на полотні самого Олександра.

Ця робота не лише демонструє високий професійний рівень художників-початківців, а й атмосферу творчого співробітництва та взаємоповаги в майстерні Рєпіна.

А подальші подорожі Європою та життя у Парижі відкрили художнику свободу кольору.

Коли Олександр Мурашко переніс своїх героїнь з камерних інтер’єрів на освітлені вулиці нічного Парижа, головним завданням художника стало вловлювання мінливих світлових ефектів — тих «фантастичних вогнів нових сонць», що так вабили імпресіоністів.

Парижанки. «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

На жаль, петербурзька публіка зустріла ці роботи надміру суворо, вбачаючи у паризьких сюжетах лише «легковажність». Попри те, що справжню майстерність, колористичну сміливість та авторську свободу Мурашка тоді не оцінили належним чином, це розчарування не зламало художника, а лише підштовхнуло до нових пошуків.

Новим етапом паризького періоду став «Портрет дівчини у червоному капелюшку», де живописна мова митця стає радикально сміливішою. «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

Використання яскравого червоного акценту, що різко контрастує з чорним тлом, створює особливу емоційну напругу. Цей прийом — введення насиченого кольорового спалаху у стриману палітру — згодом Мурашко майстерно повторить у полотні

Він майстерно поєднав українську душу з європейським модернізмом, завдяки чому полтавська хата на його полотнах набувала масштабів світової класики.

Його полотна — це гімн світлу, яке він майстерно «модулював» у своїх роботах.

Але сьогодні, дивлячись на полотна Мурашка, я відчуваю щемливу тривогу, бо ми знаємо фінал.

Коли Центральна Рада проголосила незалежність України та розгорнула масштабну культурну програму, ключовим рушієм якої стало заснування Академії мистецтв, Олександр Мурашко опинився в самому епіцентрі історичних змін.

Він виступив одним із головних ініціаторів створення першого в історії країни художнього вишу, що мав орієнтуватися на прогресивну західну систему освіти. З неймовірним ентузіазмом митець поринув у розбудову закладу: розробив його перший статут та очолив майстерню портретного живопису. Навіть зіткнувшись із суворими та виснажливими умовами праці, Мурашко безкомпромісно й віддано продовжував свою велику справу.

«Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

У 1919 році, на зламі епох, коли світ навколо божеволів, Олександра Мурашка не стало — постріл у потилицю обірвав усе.

Це не була «випадкова загибель», це було вбивство митця в той момент, коли він був найбільш потрібен своїй країні.

Сьогодні Україна знову проходить через період, де кожен із нас — мішень, а життя генія так само крихке перед обличчям історії.

Ми дивимося на затишну хату селянської родини,  на портрети знатних дам і дівчаток з песикми, на обличчя інтелектуалів минулого століття і бачимо в них не лише безповоротне минуле, а й власну вразливість.

Портрет Ольги Адріанівни Прахової у маскарадному костюмі – «Мак». «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

Коли світ навколо стає темним, мистецтво Мурашка — його вміння віднаходити світло у найпростіших речах, у тих самих малюнках на стіні чи у відблиску сонця на рушнику — допомагає триматися за землю під ногами.

Воно нагадує, що навіть посеред великих катастроф люди прагнули жити, любити й вчити дітей бачити красу. І це відчуття спорідненості з майстром через століття — те, що повертає нам віру в сенс нашої справи.

Своєю незвичайною картиною «Благовіщення» Олександр Мурашко звертається до вічного сюжету, наповнюючи його суто модерністським, інтимним та сакральним змістом.

«Олександр Мурашко. Кольорові модуляції». 

У цьому полотні художник відмовляється від важких церковних канонів, переносячи диво у простір звичайної кімнати, залитої неземним, прозорим світлом.

Момент зустрічі земного і небесного стає майже невловимим: постать Архангела, що з’являється з легким подихом вітру, та завмерла в передчутті Діва Марія утворюють діалог чистоти та трепетного споглядання.

Ця сцена — не лише про біблійну подію, а й про мить духовного прозріння, коли повсякденність раптово стає священною, а звичайний простір дому перетворюється на храм, де кожна лінія, кожен промінь світла і тендітна лілія в руках вісника символізують народження вічного життя.

"Громада" розповідає про важливі новини та злободенні теми, робить цікаві подкасти та яскраві відео про життя у громадах Харківського регіону, України та у світі.